Батьківщина – там, де ти зараз живеш, де тобі добре, – таку фразу почула я вчора, коли їхала з роботи в маршрутці. Відразу внутрішньо стрепенулася і зібралася заперечити молодику, який з такою легкістю і впевненістю сформулював визначення поняття, яке у нас, сорокарічних, асоціюється з чимось святим. Але за мить передумала: по-перше, ніхто не питав моєї думки, а по-друге, у молодих людей поняття батьківщини зовсім інше, якщо воно взагалі є.
Я задумалася: а насправді, що для кожного з нас Батьківщина? Рідна Україна, любе містечко, родина, друзі, народ, традиції, звичаї? Квітучі китиці каштанів? Чи, може, традиційний вишневий садок або море різнобарвних квітів біля кожної хати? Чи запах щойно спеченого пирога з маком чи сиром?
А може, Батьківщина – це грудка землі, яку бережно мотають у хустинку старенькі чоловік із жінкою, що все життя прожили на чужині і приїхали бодай перед смертю побачити рідну землю, відчути її на дотик і залишити з собою навіки?
А може, Батьківщина – це ми з вами, такі різні і такі самобутні, як ніхто в світі, але чомусь не цінуємо того і стидаємося часом признатися, що ми українці.
Вдома, живучи в такому-сякому достатку, сваримося з сусідом за сантиметр городу, а опинившись на чужині, кидаємося в обійми незнайомій людині, тільки почувши, що вона розмовляє по-українськи і ладні поділитися з нею останнім. Чому ми такі? Бо менталітет? Чи щось інше, увібране з молоком матері і що вирізняє нас від інших – американців, німців, росіян?
Недавно розмовляла з молодою жінкою, яка приїхала з Голландії в Україну до чоловіка-фермера, я запитала, що в нашій країні їй найбільше сподобалося. Не задумуючись, жінка відповіла: people!
То чому ж ми, українські піпли, так себе не цінуємо? Бо така держава? Мабуть – бо така держава. Здається, саме поняття батьківщини і патріотизму стерлося, забулося, розвіялося, як дим… Але ж від того ми не перестали бути патріотами, та й традиції наші чудові повертаються: вишиванки, наприклад. А весільні традиції збереглися і передаються від покоління до покоління. В неділю була в славній «Околиці» на весіллі. Там були присутні багато гостей –іноземців: з Росії, з Італії і з Німеччини. Спочатку заморські мени відкрито скучали, поки їхні українські дружини ділилися враженнями, піднімали тости і співали. Та коли гості пішли до танцю – все кардинально змінилося. Росіяни з німцями, які досі наші танці не бачили, стояли з відкритими ротами у прямому розумінні,так їм те дійство сподобалося, а через годину-другу і самі так витанцьовували гопачок і підспівували , що у мене аж сльози навернулися – від гордості, за нас, чудових, непересічних, самобутніх…
І знаєте, я погоджуюся: Батьківщина – там, де ти зараз живеш. Бо живу я – в Україні.
