Сьогодні, 13 серпня, у Нововолинській центральній міській бібліотеці відбулася година патріотичної єдності “З Україною в серці” за участю українки з Болгарії Галини Смирнової-Сергійчук.
Насамперед, працівники книгозбірні вкотре нагадали присутнім, який складний, тернистий й багатостраждальний шлях пройшла Україна, виборюючи свою незалежність.
Зокрема, директор Нововолинської централізованої бібліотечної системи Світлана Кухарук розповіла про ключові й переломні події, які змінили або вплинули на хід історії нашої держави. Наприклад, діяльність УПА, а потім через десятки років Помаранчева революція, Євромайдан, АТО.
«Українці століттями виборювали самостійність, недоторканість і демократичні цінності. На шляху до цього наш незламний народ пройшов війни, революції, голодомори, концтабори. Але це не зламало ні сили духу, ні бажання незалежності. Наш народ вистояв і переміг. Ми нарешті здобули, вибороли таку омріяну сотнями поколінь, окроплену кров’ю тисяч патріотів – свою незалежну Україну. Однак, наша держава зараз знову переживає складні воєнні часи, втрачаючи своїх синів у війні на сході», – наголосила Світлана Кухарук .
Опісля, болючими спогадами про пережите поділилась дочка репресованого «ворога народу» Галина Смирнова-Сергійчук, яка пройшла через пекло сталінських спецпоселень, однак зуміла вистояти в складних життєвих незгодах і досягти значних успіхів у професійній і громадській діяльності.
Кілька років назад вона очолювала нововолинську міську організацію Товариства політв’язнів та репресованих, а ще Галина Смирнова-Сергійчук – кандидат фізико-математичних наук, щира і безкомпромісна патріотка, яка довела це всім своїм життям. Адже винесла на своїх тендітних плечах біль цілого покоління і всупереч радянській пропаганді не відступилася від віри в єдину Україну.
Зараз пані Галина проживає в доньки в Болгарії, однак і там веде активну громадську діяльність, пропагує українські національні ідеї, рідні звичаї, обряди і традиції. Саме завдяки її наполегливості в Болгарії створили і офіційно зареєстрували громадську організацію «Українська діаспора», а ще відкрили культурний центр «Український дім».
У своїй розповіді Галина Смирнова-Сергійчук відкрила найцікавіші сторінки свого життя, правдиво розповіла про події, свідком яких була, поділилась спогадами, які й досі, через десятки років, ятрять її серце.
«Це було жахіття. Особливо коли ми вже їхали у вагоні на спецпоселення. Ми голодали і замерзали. Мороз тоді був 40%. Досі пам’ятаю, як тоді верещали діти від холоду», – пригадала пані Галина.
Наступні роки були не менш важкими. Вони перебували в статус переселенців як сім’я «ворога народу». Мали право знаходитися тільки в межах селища, повинні були щотижнево відмічатися у спецкоменданта в міліції. За спробу втечі – в’язниця. Жили у дерев’яному бараці: дві невеликих кімнатки, між ними маленький коридорчик, у кожну кімнату напхали по 20-25 сімей.
«Нас тоді тримало величезне бажання повернутись в рідну Україну в рідне село. А ще здійснити мамину мрію. Вона понад усе хотіла, щоб ми усі троє отримали вищу освіту. Тому я старанно навчалась», – розповіла Галина Смирнова-Сергійчук.
Однак, шлях до мрії був тернистим. Школярі і навіть вчителі знущались над нею, всіляко дошкуляли їй. Але вона не здалась. З шостого класу стала найкращою ученицею школи. Щороку отримувала похвальні грамоти. Випускний десятий клас закінчила з медаллю. Навіть по «руському язику» стояла тверда п’ятірка.
За словами пані Галини, ключову роль в її житті зіграв директор школи – Микола Пасашев.
«Коли я навчалася у 6-му класі, у школі з’явився новий директор школи. Це був справжній педагог. Він став моїм ангелом-охоронцем, моїм провідником до здійснення мрій. Микола Миколайович дуже пройнявся нашим горем, тепло ставився до нашої сім’ї, допомагав одягом, продуктами, іноді навіть грошима. Він особисто повіз мене до Томська здавати документи, почекав, доки я пройшла співбесіду з ректором. Мене як медалістку без вступних екзаменів зарахували студенткою першого курсу механіко-математичного факультету, видали студентський квиток. Я на все життя запам’ятала заповіт мого любого директора школи: працелюбність, відповідальність скрізь і в усьому, правдивість, чесність, служіння людям. Цього наказу старалася дотримувати все своє життя», – наголосила Галина Смирнова-Сергійчук.
Після закінчення університету почалося доросле життя – викладання у вишах, наукова праця, заміжжя, народження донечки, раннє вдівство, повернення по переводу у Київ, життя в Болгарії, робота в США. А потім переїзд на рідну Волинь. Адже тут, в Нововолинську жили її батьки і брат Володимир з сім’єю. Сестра Людмила з сім’єю проживала в Чернігові. Після смерті тата мама залишилася сама і дочка повертається в 2001 році в Україну доглядати маму.
Одночасно вона займалася науковою і громадською роботою. Працювала викладачем інформатики та сучасник комп’ютерних дисциплін у Нововолинських філіях Луцького біотехнічного Інституту і Київського Інституту міжнародної економіки та підприємництва. Вела значну політичну діяльність: член Проводу, керуюча справами Нововолинської міської організації партії “Народний Рух України”, голова Нововолинської міської організації Всеукраїнського Товариства політв’язнів і репресованих; член міської організації “Народний контроль”.
Після смерті мами Галина Смирнова-Сергійчук переїхала жити до своєї дочки в Болгарію. Але і там бере активну участь участь в організації і проведенні заходів, які сприяють національному відродженню України. Зустрічається з учнями, студентами, ділиться спогадами, передає їм свою любов до України, вчить власним прикладом звеличувати нашу державу.
«Я дуже засмучена тим, що зараз, коли в Україні вже кілька років триває неоголошена війна, майже всі болгарці підтримують Росію. Але наша діаспора робить все можливе, щоб налагодити дружбу Болгарії з Україною. Так, ще не все в нашій країні так добре, як хотілося б, але через помилки, через тернії ми йдемо до своєї мети – сильної, незалежної України, де кожен буде щасливим. Я в це свято вірю, і щаслива тим, що я українка», – запевнила Галина Смирнова-Сергійчук.
Також під час заходу пані Галина розповіла, що приїхала в Нововолинськ, щоб втілити в реальність свою давню ідею: організувати в місті будівництво пам’ятного знаку політв’язням і репресованим нововолинцям, яких в шахтарському місті понад 7 тисяч.
«Сам архітектурний проект уже готовий. Зараз обираємо місце для нього», – зауважила Галина Смирнова-Сергійчук.
