Останні дослідження Університету Нового Південного Уельсу (англ. The University of New South Wales) показали, що діалоги з самим собою — це те саме, що проговорювати наші думки вголос. Це може допомогти пояснити, чому люди з психічними захворюваннями, такими як шизофренія, чують голоси.
Доцент університету Томас Уітфорд стверджує, що такого роду слухові та вербальні галюцинації походять зі здатності людини говорити з собою — такий собі тихий внутрішній діалог.
Коли ми збираємося сказати щось вголос, наш мозок створює копію інструкцій, які передаються нашим губам, роту та голосовим зв’язкам. Це називається еферентна копія.
Ця інформація надходить у ту частину головного мозку, яка обробляє звук, щоб передбачити, який звук він має почути. Це дозволяє мозку розрізняти передбачувані звуки (які ми самі згенерували та видали) і менш передбачувані звуки, які видають інші люди.
“Еферентна копія гальмує реакцію мозку на самогенеровані голоси, адже вони є передбачуваними.
Ось чому ми не можемо полоскотати себе. Коли я торкаюся своєї ступні, мій мозок прогнозує відповідні відчуття, і не буде сильно реагувати на це. Але якщо хтось несподівано це зробить, то це є непередбачуваною ситуацією, і відповідь мозку буде набагато сильнішою”, — пояснює доцент Уітфорд.
Група науковців розробила об’єктивний метод вимірювання суто психічної дії внутрішньої розмови. До експерименту долучилися 42 учасники. За допомогою електроенцефалографії спеціалісти оцінювали рівень уявних звуків, які перешкоджали активності мозку, спричиненій реальними звуками. Людські думки змінюють те, як мозок сприймає звуки. Коли люди уявляли звуки — ці звуки здавалися тихішими.
