Культура починається з себе, або демонкратія по-нововолинськи

Сталося те, що й завжди – мою статтю на одному з сайтів спочатку опублікували, а потім видалили, разом із адекватними коментарями. Натомість розмістили традиційно гнівну і “справедливу” статтю Бідзюри. Що тут казати? Демократія в Нововолинську рулить, а забарвлена вона у два кольори: чорний і білий. Все, що стосується влади, місцевих підприємців, не так повішеного прапора – це чорне і компетенція виключно Бідзюри, все, що власне засуджує, закидає запитами-допитами, розслідує Бідзюра – це біле і знову ж таки компетенція виключно Бідзюри. А чому нікому в голову не прийде, що крім влади і Бідзюри, у місті ще є прості люди, ті, яких називають пересічними громадянами? Чому ніхто не бачить, що існує думка, відмінна від Бідзюриної? Люди, вона іс-ну-є!!!!! Ви можете скільки завгодно пінитися, доводячи, що стаття проплачена, заказна чи приказна, але інша думка існує!!!!! І з цим так званим журналістам доведеться рахуватися. Те, що люди не пишуть на сайтах чи не коментують, зовсім не означає, що вони не думають. Скоріше, вони просто не бачать у цьому сенсу, бо: на сайтах одні й ті ж обличчя, одні й ті ж теми, одні й ті ж сенсації, одні й ті ж одіозні  і “неперевершені” автори. Але опустіться на землю – ви самі читаєте свої публікації, самі коментуєте і жеретеся між собою, як собаки. Краще б у місті не було ніякої журналістики, ніж така, як ваша.

Так, я не називаюся. А для чого? Щоб Бідзюра за мною ганявся зі своїми безкінечними і нікому не потрібними запитами? Те, що я не робот, думаю, і так видно. Гроші мені не платять – ваше право, вірити чи ні. Я звичайна людина, як десятки тисяч інших у місті. За статтю про справжнє лице нововолинської “журналістики” мене з гімном змішали і вже справу “шиють”. Ось текст статті, розсудіть самі, що в ній кримінального:

Культура починається з себе

Може, тема даної статті не дуже на часі, але пройти мимо неї ніяк не можна.

Отже, в одному з міських кінотеатрів стався прикрий інцидент. Вихователі  шкільного літнього табору привели 97 діток переглянути мультики. Після закінчення сеансу виявилося, що діти здали 96 окулярів. Окуляри, як ви розумієте, не дешеві, і адміністрація просто закрити очі на пропажу не могла.

Чіпати дітей ніхто не має права, тому їх у ввічливій формі попросили переглянути речі і просто повернути вкрадене на місце. Але ніхто нічого не повернув. Під час перегляду відеозапису спостереження за територією біля кінотеатру охорона не помітила нічого підозрілого при виході дітей, лише у одного з хлопчиків був рюкзачок на плечі. Працівники охорони по гарячих слідах звернулися у школу і у присутності вихователя попросили хлопчика показати, що у рюкзаку. Дитина знітилася і побігла десь у район «Юджина», а повернувшись, дістала з кишені і показала присутнім пустий рюкзачок, мовляв, він весь час був у кишені. По тому бесіду у присутності вихователя з хлопчиком провела начальник охорони кінотеатру. Підкреслюю: дитину ні в чому не звинувачували, не погрожували, а просили подумати і згадати, може, вона випадково поклала окуляри, а потім боялася признатися. Бесіда закінчилася нічим…

І про що стаття? – скажете ви. Кого здивуєш пропажею чи кражею якихось окулярів? Напевно, нікого. Але є продовження історії: дід хлопчика прибіг сваритися з начальником охорони, жінкою, звинувачуючи і погрожуючи їй міліцією у доволі грубій формі.

І що тут дивного? – знову спитаєте ви. Логічно, що дід прийшов захищати внука. Так то воно так, але це не простий внук – це внук самого Анатолія Бідзюри, незалежного журналіста і кришталево чистої людини, люстратора всього видимого і невидимого, незамінного в місті запитатора по любому запиту. Але зараз чомусь гнівне питання Бідзюри  до начальника охорони «А хто вам дав право?» хочеться поставити самому Бідзюрі: а хто вам дав право?

Звинувачувати людей у тому, що вони просто роблять свою роботу, що вони хочуть зам’яти інцидент і не виносити сміття з хати? Яке ви маєте право грубо розмовляти з жінкою, бризкаючи слиною по всьому периметру кімнати, записувати розмову на диктофон, погрожуючи невідомо ким, чим і кому? Не подобається ситуація, що склалася? Звісно, не подобається! Але, може, нарешті відчуєте на власній тонкій натурі, як це – бути самому в центрі ось такої уваги, а не тільки безкінечно у той центр ставити когось. Хай ваша дитина сто разів буде невинна, але може хоч тепер задумаєтеся, що не можна постійно звинувачувати, не розібравшись, бо це теж може бути комусь неприємно. І хоч ваше ім’я для громади, судячи з коментарів, нічого не варте, але воно вже давно асоціюється з плювком у душу. Зараз плюнули вам, то як воно?

Бідзюра вже мені погрожує, а що буде, якщо дізнається справжнє ім’я? Схоже, в нашому місті треба або мовчати, або піддзявкувати Бідзюрі – третього не дано. І не дай Бог нам таких люстраторів!!!

Простий непроплачений нововолинець