Україні потрібні зміни. Ця банальна теза на словах не викликає заперечення практично в жодної людини, що має відношення до громадсько-політичного, економічного, культурного життя. Навіть у чиновників. Проте насправді бажання щось змінювати, реформувати є далеко не у всіх. А, правду кажучи, майже ні у кого. І проблема тут полягає не в тому, що впровадження нововведень – це надто складно. Так, потрібен професіоналізм, зарубіжний досвід і т.д. Але це все, по суті, є другорядним. Перш за все потрібна мотивація. І саме її, як правило, не вистачає. У переважній більшості ми не хочемо жити краще. Ми хочемо жити так, як жили вчора, позавчора, так, як це склалося у нашій «зоні комфорту».
Така «консервативність» (лінивість по суті) була у людей завжди. Але радянська епоха, коли всіляка ініціативність, антисистемність, унікальність свідомо придушувалася державним апаратом, породила серед людей масове поширення «комсомольської» ментальності. Свідомо формувалася людина, що задоволена своїм убогим щоденним існуванням та не прагне до звершень. І такий результат у значній мірі був досягнутий. Дім – робота – пиво – телевізор. Класична схема життя багатьох наших співвітчизників. Суспільство не має моральних орієнтирів. У СРСР вони були – «мир, труд май» і т.д. Звичайно, лозунги не найкращі, але громадяни хоча б знали, за що вони кожного дня гнуть спину.
Сьогодні комуністичні ідеали відійшли в минуле, а нові так і не були створені. Українці передають спосіб життя «ситих» європейців, коли купують дорогі автомобілі, годинники, нерухомість (хоча нормальні європейці далеко не такі марнотратні). Ми безоглядно намагаємось скопіювати чужі цінності та ідеали. Однак, американська мрія не стане українською мрією. Не з нашою тотальною корупцією і безвідповідальністю.
Схожий підхід часто намагаються впровадити у державному управлінні. Чиновники їдуть на закордонні стажування, переймають «досвід», спілкуються із колегами з інших країн. І повертаються в Україну, щоб точно так само красти і не працювати… Бо мислення людини неможливо докорінно змінити за кілька семінарів, до того ж без належної мотивації. І тоді ми отримуємо людей, що вміють непогано говорити про європейські цінності та досконало розкрадати українські гроші. Ті ж, хто намагається під копірку запроваджувати польські, німецькі, угорські реформи, завжди зазнають невдачі. Бо Україна – вже не Росія, проте Україна – ще далеко не Європа.
Всі ці речі зумовлені тим, що ми не маємо власного бачення ефективного розвитку держави. Багато хто взагалі не уявляє, що таке розвиток. Ми намагаємось тупо копіювати певні закордонні зразки, але це не українська свідомість, це свідомість секонд-хенд.
Автор статті – Антон Бугайчук
Сумно, що ми втрачаємо свої цінності і пріоритети…
Люди – ті самі, а свідомість зовсім інша.
Вже й до сусідки по сковорідку не підеш, бо так не прийнято. А попробуй солі позич7 Зразу скажуть – о, вже поробити хоче.
Що б там хто не казав, а при совєтах добре було жити, і дисципліна була, і все було