Максим Кідрук: Я кинув дві аспірантури, щоб стати письменником

0
1232

Про особливості сучасного вітчизняного літературного процесу та умови письменницького успіху розповів в ексклюзивному інтерв’ю ІА «Наголос» молодий український письменник Максим Кідрук.

Виходячи з тематики твого виступу в рамках проекту «Обличчя» та запитань молодших письменників, чи реально сьогодні заробляти на авторстві книжок? Чи варто прагнути заробляти на життя літературою?

Реально можна заробляти. Є Лада Лузіна, є Люко Дашвар, є Андрій Курков, є Сергій Жадан, є Андрій Кокотюха і, зрештою, є Максим Кідрук. Я, наприклад, вже два роки не працюю і заробляю на життя своєю писаниною. Я називаю такі заробітки – література та навкололітературна діяльність. Це і статті, і поїздки-презентації, які оплачуються, частково сам продаю свої книжки. Тобто, це абсолютно реально. Тим, хто скиглить, що це не реально, я завжди кажу, що потрібно просто краще писати. Знову ж таки, уточнюю, що якщо ми говоримо про великі гроші, то це навряд. Купити поїсти, одягнутися, заплатити за квартиру – так, це можна. Якщо ж ми говоримо про купівлю спортивного купе Порш Кайман з 3.2 літровим двигуном, то слід бути реалістами і розуміти, що в цій країні, за нинішніх умов ринку, рівні читання у молоді – ні, не можна. Однак, за умови виходу за кордон – це вже стає реальніше. Саме тому і саме над цим я зараз працюю. «Бот» вже перекладено російською. У вересні матиму дебют на московському книжковому ярмарку. Завершується переклад польською.

Тобто заробляти абсолютно реально. Справа в тому, що більшість людей, які задаються цим питанням, думають, що достатньо видати книжку, а потім можна сидіти на місці, длубатися в носі і отримувати з неї величезні роялті – маячня.

Виходить, що молоді люди, які міркують, чим же заробляти на життя, ким працювати – вантажником, викладачем або письменником, можуть сміливо обирати літературу?

О, тут можу навести свій приклад. Особисто я кинув дві аспірантури, щоб стати письменником. Це сталося за півроку до того, як я виграв «Коронацію слова» і за 9 місяців до першої друкованої книжки. Тобто, тоді, коли у мене нічого не було, і всі навколо довбали мене: «Ти дурень, телепень. Як це так? Ти ж будеш без роботи!». Я закинув КПІ і Королівський технологічний інститут в Стокгольмі. Але самі поміркуйте, у КПІ мені пропонували 2200 грн. на місяць… (сміється, робить здивоване обличчя і видає звуки шиплячої труби, – Ред.). Однозначно, що книжками я заробляю значно більше. І таке життя мені більше подобається – воно цікаве, насичене. Тому, якщо хтось вагається, то я радив би спробувати. Так, це буде не просто, особливо на початку. На перших порах має бути воляче терпіння, усвідомлення того, що ледь не кожного тижня, кожного місяця ти маєш починати все спочатку. І, безперечно, має бути певний люфт, якісь гроші, щоб протриматися перші 2-3 роки. Адже ніхто не може жити з однієї-двох книг, навіть в Америці, яка тут є зразком. У мене були періоди, які я в своєму житті називаю кодовим словом «вівсянка». Чому? Бо я жер одну вівсянку.

Основна страва?

Не просто основна – єдина! Якщо я куплю до неї, скажімо, огірочків чи пачку масла, то я знаю, що мені не вистачатиме наприкінці місяця грошей, щоб заплатити за квартиру, і я опиняюся на вулиці. Це був 2009 рік. Дуже романтичні часи! Але я пройшов через це, і зараз все окей.

Ти маєш на увазі, що це стосується людини із талантом? Графоманам цей рецепт не підійде?

Звісно, так. Знову ж таки, тут ти правильно ставиш питання, бо багато хто скиглить, що не можна з літератури жити, чи їх, бідолашних, не друкують. Мені багато хто пише: «Подивіться, який геніальний твір, а ніхто не береться друкувати!». Я дивлюся і бачу, що людина не розуміє елементарних принципів написання книги, що постійно робить банальні, дитячі помилки. Якщо ти звичайний графоман, у тебе немає про що писати, ти не маєш якогось цікавого досвіду, не маєш почуття гумору, немає чогось такого, чим можеш зацікавити читача, то це, безперечно, шлях у нікуди.

Багато читачів кажуть: «Ось, такий молодий, і як добре дебютував. Напевно, має якийсь секрет». Що ти скажеш на це? Що потрібно людині, щоб гарно «вписатися» в літературу?

Звичайно, перше і основне – це бажання. Не знаю, хто із великих сказав якось, але це підходить до цієї ситуації: «Хочеш бути королем – будь ним». По-друге, у мене, наприклад, було абсолютне небажання працювати на когось і ходити в офіс. Я в своєму житті працював півроку «на дядька» і мені вистачило цього. Одного дня я прокинувся і зрозумів, що не хочу йти на роботу, я не піду більше в офіс. Або я заробляю на життя своєю писаниною, або… а інших варіантів просто немає. Ну і третє, – це, однозначно, працездатність, постійна робота. Хтось говорить про якесь натхнення, але я переконаний, що це все маячня. Якщо ти хочеш цим заробляти, то будь ласка, 6-7 годин на день читання і писання. 100 книжок на рік читати і приблизно 2000 слів на день писання. Якщо ці три умови не виконуються, то не очікуй, що зможеш заробляти собі на життя. Це така ж робота, як у того ж вантажника, викладача та інших. Можливо, навіть важча.

Що ще допомогло мені у такому віці вийти на більш-менш непоганий рівень – це подорожі. Дуже багато молодих письменників через одну-дві книжки просто здуваються. Не тому, що погані письменники, а тому, що вичерпуються. Припустимо, тобі 27 років і хоч би ким ти не був, ти не можеш знати стільки, скільки людина у 54 чи 60. Мені допомогли подорожі. Вони дають мені реальні місця, реальних людей, реальні діалоги і реальні ситуації. Як мої власні, так і ті, що я почув від товаришів десь у хостелі. Це дуже оживлює текст. 90% того, про що я написав, навіть у художніх книгах, я не вигадую, а переробляю якісь історії з реального життя, десь інші акценти ставлю. Тому, на щастя, мені є про що писати.

Ти кажеш, що багато дає саме читання і писання. По-твоєму виходить, що письменник це не той, хто багато пише, а той, хто багато читає?

Так, є такі «письменники», які говорять: «Я нікого не читаю. Мовляв, я письменник, чого це я повинен когось читати?!». Вважаю, що таких потрібно відстрілювати! Для мене це такий собі кухар, який не куштує страви… (репліку завершила емоційно вигукнута брудна лайка англійською мовою, – Ред.). Хочеться сказати цим типам: «Ти взагалі хто такий?! Якщо ти на цьому заробляєш, то ти маєш бути в курсі того, що пишеться, що читається, які тренди». Навіть, якщо мені не подобаються якісь книжки, наприклад жіночі романи, але основні з них я читаю, адже маю бути в курсі того, що читає сучасний світ. Тому, перша і основна вимога до професійного письменника – це навіть не кількість написаних за день слів, а кількість книжок, які ти прочитав за місяць. Ти маєш читати і читати, і читати… для того, щоб легко співвідносити написаний текст з виданими книжками. Це дуже важливо, адже професійний письменник починається з того переломного моменту, коли ти дивишся на свій текст і розумієш, що це купка собачого лайна. До цього моменту ти так дивишся на свої 5 листків А4 і милуєшся, думаєш: «О! Який я молодець! Такі гарні слова, так вдало розставив…». Це не обов’язково означає, що ти графоман, але це означає, що ти не письменник. Він починається з усвідомлення того, що власний текст лайновий, що його потрібно переробляти. Тоді з’являється реальний шанс стати професійним письменником. Це з’являється тоді, коли ти почнеш багато читати.

Напрошується висновок, що ти настільки письменник, наскільки ти читач?

Так. Дуже проста істина. Це не якась суто моя думка. Про це говорив багато хто: і Джек Лондон, і Стівен Кінг…

Ти вже згадував «Коронацію слова», а можеш розповісти, що саме вона тобі дала? Чи радиш молодим авторам користатися цією нагодою заявити про себе?

Дуже раджу. Вона є хорошим способом знайти свого першого видавця. Багато хто думає, що «Коронація…» вирішує всі проблеми і, покладаючись на це, вони просто зникають. Навіть багато володарів перших місць, особливо в останні роки, зникають, їх зовсім не чути. Чому так стається, бо люди просто не працюють самі над собою. Але, для тих, хто заряджений на цю роботу, хто справді серйозно ставиться до письменницької кар’єри, «Коронація слова» дає потужний поштовх, щоб знайти видавця, зробити перший тур (який найважчий в плані якої-не-якої реклами). Однозначно, що для тих, хто починає, це дуже і дуже добре.

Ти з пієтетом говориш про С. Кінга. Я пам’ятаю, що ранній Кінг писав у різних жанрах, експериментував з образами… словом шукав себе. А ти вже знайшов себе?

Мабуть, що я себе шукав. Однак, зараз можу сказати, що техно-, і взагалі триллер, психотриллер – це мій улюблений жанр. Фактично, я зрозумів те, що я все одно до нього прийду і буду писати книги саме цього жанру. А стосовно пошуку, то мені здається, що я шукав себе значно раніше. Ще до того, як почав писати.

Зрозумів твоє не дуже трепетне, а скоріше живе, читацьке ставлення до класичної літератури. Ми знаємо, що багато хто з класиків належав, як зараз кажуть, до популярної культури. Навіть згадаємо Ф. Достоєвського, який квапився писати нові твори не через «бажання творити високе», а для того, щоб покрити картярські борги. В цьому ж контексті і питання. Багато хто обурювався минулого року, що в списку лауреатів літературної відзнаки «Злоті письменники України» в одному ряду стоять Лада Лузіна і Ліна Костенко, Сергій Жадан і Юрій Мушкетик. Мовляв, погано, що «справжня література» ставиться в один ряд із «попсою». Що ти на це скажеш?

А що такого поганого, що вони в одному списку? Якщо людина має свою аудиторію, якщо її роботи читають, то таку людину не можна ігнорувати. Це є нормально. Так, я не читаю Лузіну… хоча і Костенко не читаю (сміється, – Ред.), але мова не про те. Тут важливо розуміти, якщо людина заслужила своєю роботою місце у такому рейтингу, то яка різниця хто і що про це думає? Крім того, ці рейтинги і відзнаки в результаті нічого не означають. Єдине, що справді має значення – люди, яким потрібна твоя писанина.

А що ти можеш сказати тим, хто рішуче поділяє літературу на «справжню, вистраждану» і «другосортну попсу»?

Я не підтримую розподіл на «елітарну літературу» і «не елітарну». Формально я пишу попсову літературу. Це жанрова книга, це трилер. Хтось пише філософську літературу, не буду називати хто, яку ніхто не розуміє. Народ читає і говорить: «Я все прочитав, але нічого не зрозумів. Мабуть, я тупий». Це маячня! Якщо автор написав книгу, яку ніхто не зрозумів, то це херово (співрозмовник наполіг на відтворені «живого слова», – Ред.) написана книга! Крапка. Стосовно елітарної, гм… Гаразд. Якщо хтось назве «Бот» попсовою книгою, то трошки розповім про цей роман. З нього читач дізнається про фрактали, про пустелю Атакама, про винищувачі п’ятого покоління, про клонування, нейрофізіологію, нано-роботів і дуже багато ще про що. Якщо це все називати попсою, то гаразд, я покладу життя на написання попси. У мене просто немає критерію елітарності. Якщо взяти класику, то це все одно жанрові книги. Я не розумію і не сприймаю книг, у яких форма привілеює над змістом. Переконаний, що мало зібрати слова в гарні речення. Якщо книга не має сюжету, не є жанровою, то я її не сприймаю. У мене є один критерій – або це література, або не література. Якщо ти написав книжку і видавець взяв її, опублікував і продав у достатній кількості, щоб «капнути» тобі щось на рахунок, з якого ти заплатиш за квартиру, комунальні послуги та купиш нові штани, то я вважаю, що це література.

Кого ти береш за приклад, на кого орієнтуєшся і хто надихає з «колег по цеху»?

Із зарубіжних це, безперечно, Майкл Крайтон, Стівен Кінг, Ден Браун, тобто відомі «топ-селери». Серед тих, хто менш відомий – Джеф Лонг, Джеймс Роллінз. Це люди, на яких я орієнтуюся, які мені цікаві.

А кого з українських авторів ти читаєш? За чиї книги тобі самому не шкода платити гроші?

Шкляр, Санченко, Любко Дереш, Сергій Жадан, особливо – Сашко Ушкалов. Він мій улюблений сучасний український письменник. Він пише дуже рідко, але так, що закачаєшся.

Над чим зараз працюєш? Що готується до друку?

Закінчив нещодавно новий трилер «Твердиня». Він у тому ж стилі, що і «Бот», але трошки менше буде елементів техно-, трошки більше психо- елементів і пригодницького компоненту. 1-го серпня він іде до друку, а у вересні буде в книгарнях. У вересні ж розпочнеться новий великий тур, який, я сподіваюся, перевершить досягнення туру із «Ботом». Паралельно починаю новий трилер (назву не анонсую), але це буде класичний техно- про авіакатастрофу. Житейська історія – жінка, двоє дітей, чоловік покинув. Вона є членом групи, який розслідує катастрофу нового українського літака, який нібито розбився через провину служби аеропорту, і викриває факт, що причиною катастрофи став сам літак. І ось вона виходить за межі своїх проблем і постає перед дилемою – або розказати про своє відкриття, підставити власну компанію і вдарити по іміджу України, або приховати це, але випустити на ринок потенційно небезпечний літак, який знов може призвести до смерті людей. Якщо «Бот» був, скажімо, сумішшю техно- і наукової фантастики, а «Твердиня» – техно- і психо-триллера, то ось цей роман буде класичним техно. Жодної вигадки, все строго реально.

Чи варто сьогодні молодим братися писати фантастику? Наукову чи не наукову?

Звичайно, варто. Річ у тім, що літературний процес відбувається тоді, коли представлені всі жанри. Якщо є один постмодерн, козаки, село і УПА, то це не є нормально. Це не є здоровою літературою. Не може бути такого, що люди читають лише одного Кокотюху або Дашвар, або Кідрука. Нормально, це коли є 40 авторів, з яких 5-ро вибиваються в «топ-селери». А коли є всього 5, то це не нормально.

А ти згоден з думкою, що в Україні дещо звужений стильовий і жанровий діапазон? Є реалізм, романтизм, трохи символізму, філософська проза, а всього іншого дуже мало?

Згоден. У нас сьогодні явно не вистачає жанрового наповнення в літературі.

Спілкувався Антон Дробович

Довідка:

Максим Кідрук – молодий український письменник, мандрівник, інженер-енергетик за фахом. Написав 11 книг (7 художніх, 4 — на технічну тематику) та відвідав біля 30-ти країн, серед яких Мексика, Еквадор, Перу, Китай, Бразилія, Нова Зеландія, Чилі, Ангола, Намібія, острів Пасхи та інші.

Про свої мандри світом Кідрук написав «Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії» (здобув ІІ премію на конкурсі «Коронація слова» у 2009 році), «Подорож на Пуп Землі», «Навіжені в Перу», «Навіжені в Мексиці» та «Любов і піран’ї». Найновішою книгою автора є перший український технотрилер «Бот».

Джерело – 4vlada.com

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here